У перші дні повномасштабного вторгнення тисячі українців добровільно з’явилися до військових комісаріатів, щоб підписати заяви на мобілізацію. Це відбувалося 25 лютого 2022 року — в умовах хаосу, невизначеності та реальної загрози існуванню держави. Тоді ніхто не вимагав проходження військово-лікарської комісії: система просто не встигала за подіями.
Матеріал видання «Українська правда» під назвою «Фабрика придатних» порушує питання про те, як з часом трансформувалася процедура медичного відбору до лав збройних сил. Якщо на початку вторгнення держава фактично приймала всіх охочих без формальної медичної перевірки, то згодом військово-лікарські комісії перетворилися на обов’язковий і нерідко болісний етап для кожного, хто підлягає призову.
Проблема не лише в бюрократії. За роки війни сформувалася ціла система, яка визначає, хто є «придатним» до служби, а хто — ні. Критики вказують на непрозорість і непослідовність у роботі комісій: схожі діагнози в різних людей можуть давати протилежні результати залежно від регіону, установи чи конкретного лікаря.
Водночас держава стоїть перед об’єктивною потребою поповнювати лави армії в умовах тривалих бойових дій. Це створює постійний тиск на медичні структури, які мають балансувати між реальним станом здоров’я призовників та потребами фронту. Саме в цьому протиріччі й народжуються численні скарги та суспільні дискусії навколо роботи ВЛК.
Ветерани, які пішли служити добровільно ще в перші дні після 24 лютого, нині дивляться на цю систему з особливим подивом. Вони пам’ятають, як підписували заяви без жодних медичних довідок — і воювали. Тепер та сама держава вимагає від нових призовників проходити розгорнуте обстеження, яке часом затягується на тижні.
Дискусія навколо роботи військово-лікарських комісій залишається актуальною. Суспільство потребує прозорих і зрозумілих правил — як для тих, хто хоче служити, так і для тих, кого держава визнає придатними примусово. Від того, наскільки справедливою і ефективною буде ця система, залежить не лише боєздатність армії, а й довіра громадян до державних інституцій загалом.