Добрянка: селище, де кордон проходить через городи
Від Редакція УС
У Добрянці державний кордон проходить просто між хатами та городами місцевих жителів.
Добрянка — невелике селище на Чернігівщині, розташоване впритул до білоруського кордону. Звідси видно будинки сусідньої держави, а державна межа пролягає буквально через присадибні ділянки місцевих мешканців. Це робить Добрянку одним із найбільш незвичних прикордонних населених пунктів України.
До лютого 2022 року тут панувала особлива атмосфера сусідства. Люди звикли до того, що Білорусь — буквально за городом. Деякі жителі мали на білоруській стороні колодязі, а окремі ділянки їхніх господарств де-факто перебували вже на території іншої держави. Перетин кордону для місцевих був буденним явищем — настільки звичним, що, за словами мешканців, вони ходили туди «як до себе додому».
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну, розпочате у лютому 2022 року, докорінно змінило це життя. Білоруська територія стала плацдармом для наступу на Київ та Чернігів на початку війни, що миттєво перетворило звичний простір на зону небезпеки. Прикордонне сусідство, яке десятиліттями було невід’ємною частиною побуту добрянців, відійшло в минуле.
Сьогодні Добрянка залишається на передньому краї нової реальності. Мешканці, які роками жили в умовах фактично розмитого кордону, тепер стикаються з геополітичними наслідками, що відбиваються на щоденному житті. Господарства, городи й колодязі, що опинилися на лінії розмежування або по інший бік від неї, — це не просто географічний курйоз, а частина людських доль.
Репортаж із Добрянки, опублікований виданням «Українська правда», фіксує цей унікальний стан прикордонної громади — між пам’яттю про колишню відкритість і теперішньою закритістю, між мирним минулим і воєнним сьогоденням. Таких місць в Україні небагато, і саме тому досвід добрянців є важливим свідченням того, як війна змінює навіть найінтимніші аспекти людського існування — відносини з простором, сусідами й власним домом.
Селище й досі продовжує жити, попри всі труднощі. Та колишнього відчуття відкритого кордону вже не повернути — принаймні доти, доки триває війна.