Китай тисне на Іран, але не відмовиться від нафти
Від Редакція УС
Пекін балансує між дипломатичним тиском на Тегеран і власними енергетичними інтересами.
Китай опинився в делікатному становищі через конфлікт між Іраном та іншими міжнародними гравцями: Пекін демонструє готовність здійснювати дипломатичний тиск на Тегеран, щоб спонукати його повернутися до переговорів, однак аналітики застерігають — це не означає, що він пожертвує власними енергетичними інтересами заради цього.
За даними BBC, китайський уряд може заохочувати Іран повернутися за стіл переговорів — позиція, яка на перший погляд збігається з побажаннями Вашингтона. Проте схожість між цілями Пекіна та адміністрації Трампа на цьому й закінчується.
Розбіжність інтересів між Китаєм і США
Найочевидніша точка тертя — торгівля іранською нафтою. Китай є одним з головних покупців іранського нафтового експорту — торговельні відносини, які дозволили Тегерану частково обходити міжнародні санкції, запроваджені Сполученими Штатами. Експерти, опитані BBC, категоричні: вкрай малоймовірно, що Пекін відмовиться від цього імпорту в рамках будь-якої угоди чи дипломатичного тиску.
Ця реальність свідчить про те, що, попри можливий збіг у загальній меті — зниженні напруженості навколо Ірану — методи та межі дозволеного для Китаю і США є принципово різними. Вашингтон прагне до більш повної ізоляції Тегерана; Пекін натомість віддає перевагу переговорному врегулюванню, яке не поставить під загрозу його доступ до стратегічних енергетичних ресурсів.
Роль Китаю як посередника з умовами
Останніми роками Китай зміцнив свою роль дипломатичного гравця на Близькому Сході, зокрема завдяки посередництву між Саудівською Аравією та Іраном у 2023 році. Проте цей вплив має чіткі межі, визначені власними національними інтересами.
Аналітики підкреслюють, що Пекін діятиме як фасилітатор лише тоді, коли це не матиме суттєвих економічних або геополітичних витрат для його власних цілей. З огляду на це, будь-які сподівання на те, що Китай прийме умови, які Трамп висуває для тиску на Іран, наразі видаються далекими від реальності.
Ситуація знову демонструє структурну напруженість між двома світовими наддержавами, чиї стратегії на Близькому Сході підпорядковані цілком різній логіці — навіть якщо час від часу між ними й виникають короткострокові тактичні збіги.