Нікарагуанці перетинають кордон нелегально у власній країні
Громадяни Нікарагуа змушені обходити офіційні контрольно-пропускні пункти всередині власної країни.
Сотні нікарагуанців були змушені перетинати кордон через нелегальні переходи, щоб повернутися до власної країни, після того як уряд Даніеля Ортеги заборонив їм в’їзд через офіційні пункти пропуску. Ця ситуація, що триває з 2018 року, задокументована міжнародними організаціями та стосується людей, які описують свою реальність із болісним парадоксом: їх вважають нелегалами в країні, де вони народилися.
Організація Об’єднаних Націй зафіксувала щонайменше 318 випадків, коли громадянам Нікарагуа було відмовлено у в’їзді на власну територію в період з червня 2018 по серпень 2025 року. Ця цифра, хоча й обмежена задокументованими випадками, відображає систематичну практику, яку влада Манагуа роками застосовує проти осіб, що вважаються опозиціонерами або критиками режиму.
Закритий кордон для власних громадян
Постраждалі розповідають, що під час спроби повернутися до Нікарагуа через звичні прикордонні переходи міграційна служба відмовляє їм у пропуску без жодних пояснень або повідомляє про заборону на в’їзд. У такій ситуації багато хто вирішується перетнути кордон через неконтрольовані зони, відомі як «сліпі точки» кордону, з усіма ризиками, які це несе для їхньої фізичної безпеки та правового статусу.
Така обставина перетворює громадян Нікарагуа на нелегальних мігрантів у власній країні — стан, що обмежує їхній доступ до базових послуг, правову захищеність і можливість возз’єднатися з родиною.
Політичний контекст Нікарагуа є визначальним для розуміння цих обмежень. Після протестів 2018 року, жорстоко придушених урядом, режим Ортеги посилив заходи проти інакодумства, включаючи позбавлення громадянства, конфіскацію майна та ув’язнення опозиціонерів. Відмови у в’їзді на кордоні є частиною тієї ж самої системи контролю.
Правозахисні організації роками викривають ці практики, однак відсутність відповідальності з боку нікарагуанського уряду дозволяє їм тривати. Документація ООН надає офіційну основу тому, що досі було відоме переважно зі свідчень окремих осіб.
Ситуація цих громадян наочно демонструє вразливість, якій може бути піддана людина, коли держава, громадянином якої вона є, стає головною перешкодою для реалізації базового права на повернення додому — права, визнаного міжнародним правом.
