Трухільйо: диктатор, якого підтримували США
Від Редакція УС
Трухільйо правив Домініканською Республікою понад тридцять років завдяки мовчазній згоді Вашингтона.
Вночі 30 травня 1961 року блакитний Chevrolet Bel Air мчав шосе зі столиці Домініканської республіки в бік міста Сан-Крістобаль. Саме ця поїздка стала останньою для одного з найжорстокіших диктаторів латиноамериканської історії — Рафаеля Трухільйо, якого в народі прозвали «Цапом».
Рафаель Леонідас Трухільйо правив Домініканською республікою понад три десятиліття — з 1930 по 1961 рік. Його режим був заснований на терорі, корупції та культі особистості. Столиця країни навіть була перейменована на його честь — Сьюдад-Трухільйо. Диктатор контролював практично всі сфери економіки й державного управління, а будь-яка опозиція жорстоко придушувалася.
Попри очевидну жорстокість режиму, Вашингтон довгий час заплющував очі на злочини Трухільйо. У роки холодної війни американська адміністрація вважала його надійним союзником у протистоянні з комунізмом у Карибському регіоні. Саме тому диктатора нерідко називали «сучим сином США» — маючи на увазі відомий вислів, що приписується американським президентам щодо зручних, але жорстоких союзників.
Підтримка з боку Сполучених Штатів дозволяла Трухільйо роками утримувати владу, незважаючи на міжнародний осуд. Лише наприкінці 1950-х років, коли його режим став надто одіозним навіть для американських партнерів, Вашингтон поступово відмовився від підтримки диктатора. Організація американських держав запровадила проти Домініканської республіки санкції після того, як режим Трухільйо організував замах на президента Венесуели.
Загибель диктатора сталася в результаті спланованого замаху. Групу змовників підтримувало ЦРУ, яке й постачало зброю учасникам операції. Трухільйо був застрелений на тій самій дорозі, якою їхав того травневого вечора.
Його смерть поклала початок тривалому перехідному періоду в Домініканській республіці. Країна пройшла через нові потрясіння, військові перевороти та іноземне втручання, перш ніж вийти на шлях демократичного розвитку.
Історія Трухільйо досі залишається болючою сторінкою не лише для домініканців, а й для американської зовнішньої політики. Вона порушує питання про межі прагматизму в міжнародних відносинах і про відповідальність великих держав за підтримку авторитарних режимів заради геополітичних інтересів.