Повномасштабне вторгнення Росії в Україну, яке Володимир Путін розраховував завершити за лічені дні, дедалі більше обертається проти самого ініціатора війни. Про це пише New York Post, аналізуючи поточну динаміку конфлікту та дипломатичні позиції сторін.
Україна встановлює правила гри
Показовим прикладом зміни балансу сил стала нещодавня ситуація навколо параду 9 травня в Москві. За даними видання, Україна погодилася тимчасово утриматися від ударів по російській території саме для того, щоб Путін міг провести святкові заходи. Сам факт того, що подібні домовленості взагалі існують, свідчить про суттєву зміну переговорних позицій: Київ дедалі впевненіше формує порядок денний, а не лише реагує на дії Москви.
NYP наголошує, що три роки тому така ситуація виглядала б неймовірною. Тоді Путін розраховував на швидку капітуляцію України та очікував, що Захід обмежиться символічними протестами. Натомість Україна вистояла, отримала масштабну міжнародну підтримку і поступово перехопила ініціативу — принаймні в дипломатичному вимірі.
Стратегічний прорахунок Кремля
Видання вказує, що війна завдала Росії значних втрат — людських, економічних і репутаційних. Міжнародна ізоляція Москви поглибилася, тоді як Україна зміцнила зв’язки із західними партнерами та отримала реальні безпекові гарантії у вигляді постачань зброї та фінансової підтримки. Розрахунок на швидку перемогу не виправдався, а затяжна війна виснажує російські ресурси.
На тлі цього Україна отримала можливість висувати власні умови — як у питаннях безпеки, так і в контексті будь-яких майбутніх переговорів. Київ неодноразово давав зрозуміти, що не піде на поступки, які загрожуватимуть суверенітету та територіальній цілісності країни.
Контекст
Аналіз NYP виходить на тлі тривалих дискусій про можливі мирні переговори та тиск з боку окремих міжнародних гравців на Україну щодо компромісів. Проте, як зазначає видання, нинішня ситуація дає Києву більше важелів, ніж будь-коли з початку повномасштабної війни. Те, як саме Україна скористається цими важелями, значною мірою визначить характер будь-якого майбутнього врегулювання конфлікту.